Януш Панченко – український етнограф ромського походження, спеціаліст з культури, історії та мови ромів, громадський активіст. Пише вірші на діалекті волохів. Двічі був призером Міжнародного конкурсу ромської поезії і літературних перекладів ім. Броніслави Вайс у Будапешті. Напередодні Дня ромів, який відзначають 8 квітня, ми поговорили про те, як твориться ромська поезія, чому представники цього етносу не інтегровані в загальний літературний процес, а історичні дослідження їхньої культури довгий час були сповнені міфами. "Якщо ти представник етнічної меншини – сам мало про себе знаєш" Януш, ви вже маєте певну репутацію, ім’я як ромський культурний діяч, але могли б розповісти, з чого все почалося, що стало для стало поштовхом досліджувати власну культуру? Потяг до своєї культури природний сам по собі. Якщо ти етнічний українець та живеш в Україні, у школах та на телебаченні є достатньо інформації про історію твого народу. А якщо ти представник етнічної меншини – часто сам мало про себе знаєш. Наприклад, у ромській спільноті існують такі напівміфічні розповіді, звідки роми з'явилися. Так я почав шукати для себе відповідь на це питання. Просто з цікавості. Тоді ж почали писати вірші? Ні, це вже було пізніше. Не можу сказати, що я поет, бо пишу досить небагато, у вільний час. Це швидше мій спосіб розвивати рідну мову та культуру. Зараз моя основна робота – це наукове дослідження історії ромів та громадський активізм – я працюю з молоддю та старшим поколінням (Януш очолює молодіжну ромську організацію СЦПК "Романо Тган"). І у чому була головна складність, коли ви починали свої дослідження? Чи був спротив з боку ромської спільноти? Де шукали інформацію? В Інтернеті було багато інформації про ромів, але вона часто була викривлена. Лише згодом я зрозумів, що не всім науковцям та джерелам можна вірити, та почав проводити власні дослідження, спираючись на розповіді людей з нашої спільноти. До 1956 року моя родина вела кочовий спосіб життя, тому всі ці теми – побут, культура – часто обговорювали в нашій родині. Згодом я почав збирати інформацію не лише для себе, але й для наукового кола. Мені дуже допомогла наукова співробітниця Ілона Махотіна. У співавторстві ми опублікували багато робіт. Від неї я навчився опрацьовувати інформацію, якою володію, та зрозумів її цінність. Адже деякі речі були для мене дуже звичайні, а для більшості людей – це новизна. А ті не дуже правдиві дослідження – хто їх проводив? Вони не те що неправдиві, просто люди по своєму трактують різну інформацію про ромів, якісь звичаї. Часто вбачають в цьому щось більше, ніж було насправді, додають свої висновки. Ромів серед цих авторів фактично не було. "Часто роми вороже сприймають спроби дослідити їхню культуру" Внаслідок чого склалася така ситуація – роми дуже закриті або дослідники не намагалися встановити з ними контакт? Часто роми вороже сприймають спроби дослідити їхню мову або культуру, бо бояться, що ця людина може потенційно заподіяти їм якусь шкоду. Іноді воно так і виходить – з'являються публікації, які компроментують ромську громаду. Інколи роми можуть навмисно викривити певну інформацію про себе – можливо, так і було з деякими дослідниками. Хтось з ромів може прямо сказати "ні", а хтось – починає щось вигадувати. Деякі представники нашого етносу просто не розуміють сенсу таких досліджень або можуть вбачати в цьому бажання потенційно заробити на них гроші. Бувають і такі випадки, коли журналісти, дослідники пишуть про ромів занадто позитивно, ідеалізують. Читаєш і сам не віриш, що ми такі ідеальні. В Україні є дві позиції – або роми погані – їх треба вбити та розстріляти, або ось вони такі ідеальні. Мені це дивно. Бо ми такі самі звичайні люди, як і всі інші. Не вистачає саме нейтральної інформації. Ви сказали, що ромська спільнота досить закрита. Як тоді вони ставляться до того, що інформація про них стає більш доступною? Це непростий шлях. Навіть якщо ти ром. Не проблема зібрати інформацію. Її треба перевірити так, щоб все було достовірно, тому всі ці статті треба публікувати з обережністю, щоб нікого не образити. Для ромів має значення кожна деталь. Якщо хтось розповідає про троюрідного брата свого діда – він обов’язково перевірить інформацію, з усіма зідзвониться, щоб ніхто не сміявся з читачів. Раптом ти сказав, що він 44-го року народження, а насправді – 43-го. Тому цей момент роботи зі спільнотою дуже непростий. А те, що про них більше дізнаються українці? Я для себе помітив, що найбільш консервативні групи найбільш відкриті, готові допомагати, можуть дати багато цікавої інформації. Часто щось згадають і дзвонять мені, чекають мого приїзду. Можу сказати, що все дуже змінилося з 2013 року, коли я опублікував першу статтю. Більшість ромів реагують на це з цікавістю. Адже про кочовий побут мало знають не лише українці, але й самі сучасні роми. Ця інформація нова для них і для мене самого, коли я це досліджую. Я дізнаюся нові слова, щось про себе та свою культуру. Останнім часом ромська молодь часто каже мені: "Скинь, будь ласка, якусь свою статтю". Хоча раніше такого не було. "До мене досліджень про ромів-волохів взагалі не було" Яка частина ромської культури, на вашу думку, найменш досліджена? Література, музика, щось ще? Взагалі поняття "роми" можна порівняти з поняттям "слов'яни". Як є білоруси та українці, так само є роми, які налічують близько 15 етнічних груп лише в Україні. Ніхто не проводив досліджень, скільки точно їх проживає, але приблизно так. Деякі з них непогано досліджені, про інші ми майже нічого не знаємо, тому я б акцентував увагу на групах, а не таких галузях, як музика або література. Наприклад, є руські роми, які переважно живуть на території Росії. Вони дуже інтегрувалися в суспільство за радянських часів. Самі досліджували свою культуру, мову, створили свій театр. Багато для цього зробили. А от, наприклад, про такі групи, як волохи, кишенівці, ми взагалі мало знаємо. Я особисто досліджую культуру сервів та волохів. До моєї першої публікації про волохів досліджень на цю тему взагалі не було. Чому зацікавилися саме цією групою? Я маю пряме відношення до них, бо моя бабуся та матір – волошки. І вдома ми переважно розмовляємо саме волоською ромською. А мій батько з групи сервів, тому мій інтерес до цих двох груп цілком природний. Я в цьому оточенні живу. Вірші теж пишете цими двома мовами? Волоською, бо це одна з найбільш збережених ромських мов в Україні, найбільш багатих. Є різниця, коли у тебе є 4000 слів або 1000 слів, щоб писати. "Коли пишеш ромською – презентуєш не лише мову, а й кодифікацію" Ви не позиціюєте себе як поета, але за свої вірші отримали відзнаки на міжнародних ромських фестивалях. Це був конкурс імені Папуші – польської ромської поетки, який проходив у Бухаресті. Коли я писав свої перші вірші, надсилав їх іншій нашій поетці Ліліт Мазікіній. Вона давала мені якісь коментарі, підбадьорювала, а потім розказала про цей конкурс. Тоді я зробив літературний переклад на ромську польського поета Константи Ґалчинського. З цими віршами я брав участь у секції "Літературні переклади", де посів друге місце. Також я надіслав власні вірші. Не дуже сподівався, що хтось зможе осмислено прочитати мої роботи, адже діалекти в Румунії та у нас – дуже різні. Було багато учасників з різних країн, але у 2019 році я посів друге місце у секції "Поезія", а на наступний рік – вже перше. Взагалі наскільки важлива така можливість публічно презентувати свою творчість та чи інтегровані роми в українські літературні фестивалі? У кожної літератури є свій історичний шлях. Українська поезія вже на достатньо високому рівні, тому, щоб стати поетом, треба створити щось справді класне. Ромська література ще тільки формується. Є не дуже багато людей, які щось пишуть ромською. У нас немає свого літературного середовища, адже ті люди, які щось пишуть, часто з різних поколінь, з різних часів. Такого обміну досвідом не вистачає не лише в Україні, але й в Європі. Якось мене запрошували на Форум видавців до Львова, але тоді моя бабуся захворіла і я не зміг, хоча дуже хотів. Це класно, коли є майданчик, де ти можеш свою роботу, свою культуру презентувати не лише для ромів. Я так розумію, українських перекладів ваших віршів поки немає? Фактично ні. Я перекладав дещо російською, просто щоб передати суть. Але це дослівно – ні ритм, ні рима там не збереглися. Лише один вірш українською переклала Єва Райська. У кожної мови є своя харизма. В українській мові відкрити якісь нові рими вже складно, бо все вигадано до тебе. А у ромській мові ти робиш те, чого ніхто ніколи ще не робив. Весь час вигадуєш якісь нові способи поєднати слова. Інколи думаєш день, два, місяць… Наче малюєш на білому аркуші. Так, глобально немає правил або граматики для ромської мови, тим паче для волоського діалекту. І коли ти пишеш ці вірші – не лише презентуєш свою мову, але й презентуєш кодифікацію: щось пишеться окремо, щось разом, через дефіс. Отримуєш задоволення, коли дивишся на текст, а там все гарно, без помилок написано ромською. "Тема почуттів до жінки або чоловіка – не першочергова у нашій спільноті" Що найчастіше стає темою ромської поезії? Переважно роми пишуть вірші на тему патріотизму та ромського єдинства: "Не забувайте та цінуйте своїх предків, свою мову, культуру. Не стидайся цього". Є жартівлива поезія. Вона мені подобається, бо присутня самоіронія щодо ромів. Іноді зустрічаю романтичну, але її не дуже багато. Не дуже багато? Чому? У ромів не заведено виносити свої почуття на загал? Я думав та аналізував це для себе. Якщо взяти світову або українську музику – переважна більшість пісень там про кохання. У ромів це переважно щось драматичне про втрату батька або брата, стосунки всередині родини, розлуку – не хлопця з дівчиною або жінкою, а розділення сім'ї. А як же оці ромські романси про кохання російською мовою, які були відомі за часів СРСР? Ще за часів

Джерело