До дня медичних працівників, який в Україні відзначають 20-го червня, кореспонденти Суспільного поспілкувалася із лікарями Черкаської обласної дитячої лікарні про особливості їх роботи. Врятувати чи поліпшити дитячий зір – завдання, яке 22 роки ставить за мету офтальмохіруруг Тетяна Євтушевська. Зі слів жінки, в операційній відчуває себе, мов риба у воді, а кожен нестандартний випадок для неї – виклик: "Найскладніші випадки – це травми ока, проникаючі поранення. Ми починаємо операцію і не знаємо, що буде далі. Колись був випадок, коли ми дістали з ока пластиковий ковпачок, який пролежав там 11 років". Мама, тато й тітка пані Тетяни – теж лікарі, тож, коли довелося обирати майбутню професію, жодних сумнівів не було. Жінка вважає, що бути лікарем – означає постійно вдосконалюватися: "Не можна дати жодного шансу, коли ситуація володіє тобою, а не ти нею. А ще – це колосальна командна робота й цілодобовий зв'язок із пацієнтами. Мене чоловік навіть по доброму докоряє, що я за чужих дітей переживаю більше, ніж за власних". Хірурга Сергія Виноградова в роботі мотивують дитячі посмішки. За шість років роботи оволодів секретом, як знайти контакт із пацієнтами: "Потрібно намагатися розмовляти з дитиною на рівних. Щоб дитина розуміла, що ти можеш зацікавити і відволікти". Щодня навідується до кожного пацієнта і не стільки у медичних цілях, як для підтримки їхнього духу, а інколи і свого: "На жаль, дитяча смертність є і буває так стається, що руки опускаються. Але все ж є і ті, хто одужує, дорослішає і дякує потім". У відділенні інтенсивної терапії новонароджених "мешкають" найменші пацієнти лікарні. "Це маленькі незахищені діти, вони не скажуть, що їм болить і що їм погано, за їхньою поведінкою, криком чи іншими знаками відчувати, що їм не так. Деякі приходять до нас згодом і ми бачимо як вони розвиваються, як ростуть. Цей прогрес дуже приємно спостерігати, особливо якщо вони поступали до нас з вагою менше кілограма", – розповіла завідувачка відділення Неля Скриваник. Аби стати неонатологом, їй довелося подолати чималий шлях – кілька спроб вступити до вишу, потім робота дільничним педіатром і навчання: "Впевнена, що випадкових людей в медицині немає, люди, як і приходять до нас у відділення, або залишаються, або йдуть одразу. І хоч зарплати українських медиків і досі залишають бажати кращого, лікарка впевнена: доки є ті, хто відданий професії і поклику свого серця – здорових дітей із щасливим майбутнім точно буде більше. Авторка Ольга Котляр Читайте також Історія вчителя з Черкащини, який став дільничним Син продовжує справу батька: на Черкащині вшановують пам'ять художника Івана Фізера Вправи, масажі та ігри: як у черкаському центрі реабілітації допомагають передчасно народженим

Джерело