Колиска – перше ліжечко дитини – здавна мала символічне та обрядове значення в українській культурі. Для Полтавщини традиційною є дитяча люлька. Для її виготовлення існувало чимало правил. Про традиції та значення колиски у культурі жителів області Суспільному розповіла етнологиня, працівниця Полтавського краєзнавчого музею Мариною Кондратенко. В українській культурі колиску вважають символом безсмертя роду. Округлу форму дитячого ліжечка ототожнювали з лоном матері. Через це їй приписували магічні властивості і намагалися оточити символізмом, аби наділити охоронними силами. Виготовляли колиску з дерева – клена, калини, ясена, горіха, а ще використовували дуб, вербу та явір. Іноді роботу починали в «жилавий понеділок» ‒ перший день страсного тижня (тиждень перед Великоднем – ред.). Із явора виготовляли колиски для хлопчиків, щоб вони росли міцними, дужими, могли долати напасті й стали захисниками своєї родини. Калинова колиска символізувала безсмертя роду. Для виготовлення колиски батьки обирали досвідчених майстрів. Крім того, ця людина мала бути одруженою, щасливою у шлюбі та мати велику та дружну родину. Колиски робили опорні та підвісні. Останні були найбільш поширеними на Полтавщині. Їх називали люльками. Кріпили таке ліжечко до гаку на в хаті чотирма мотузками. Вони, вважалося, символізували сторони світу. Виготовляли люльку в області, зокрема, з лози. Вона повинна була мати пласке дно та овальну форму. Поширеними були також і дощаті люльки, які за формою нагадували скриню. Зовні колиску розмальовували квітами, пташками, геометричними узорами, хрестиками тощо. Вважалося, що дитину треба класти головою на схід сонця, що теж мало символічне значення ‒ віщувало світлу та багату долю нащадка. Взагалі з колискою пов’язано багато обрядових дій. Насамперед туди клали нагрудний хрестик дитини, який вона отримала при хрещенні. Крім того, обрядові речі – освячене зілля, лозу, часник тощо. Щоб наділити дитину певними здібностями, в колиску клали символічні предмети: хлопчикові – різні металеві інструменти, щоб став хорошим майстром, дівчинці – голку і нитку, щоб добре шила. Перш, ніж покласти в колиску дитину, туди іноді клали ляльку-мотанку. Її мати робила під час вагітності. Це мало обрядове значення, бо ляльку вважали захисницею дитини, а також символом зв’язку з сім’єю. А іноді намагалися першим у колиску вкласти кота, щоб усе зле і нечисте перейшло на нього. Також вважалося, що кіт може наділяти дитину спокійною вдачею, приносити солодкий сон. Кота колисали в колисці, примовляючи: «Як на кота муркота – на дитину дрімота.» Матрац для дитини також робили із символізмом. Для дівчат – із пшеничної соломи, бо її вважали символом запліднюючого начала, а для хлопчиків – із житньої, що мала наповнювати немовля енергією землі та сприяти росту. А під подушку немовлятам клали різні трави – чебрець, м’яту, материнку, полин. Вважалося, що вони сприяють гарному сну та покращують здоров’я. Для багатьох районів Полтавщини, зокрема, для Миргородського притаманне було ритуальне вкладання дитини в колиску. Робили це на третій день після народження. Гойдати порожню колиску заборонялося, бо це могло накликати біду. Також не можна було її колисати удвох, аби батьки не посварилися. Дорослим заборонялося сідати в колиску, залишати її після заходу сонця надворі чи повертатися до неї спиною. Вважали, що ці дії зменшували захисну силу. Якщо ж після одруження молоді довго не мали дітей, то їм варто було піти до родини, що уже мала нащадків та поколисати колиску з дитиною. Ліжечко для дітей у родині мало бути одне. Це символізувало традиції та спадок для наступних поколінь. У порожню люльку клали ляльку, щоб вона охороняла колиску від нечистої сили аж до народження наступної дитини. Якщо подружжя вже не здатне було народжувати дітей, колиску виносили на горище, де вона зберігалася доти, допоки господарі мешкали в оселі. Поганою прикметою вважалося нищити, а особливо – спалювати її. Бо тоді в роду більше не буде дітей. Обрядовість також носили колискові пісні. Через них маля засвоювало рідну мову та розвивало музичні здібності, каже етнологиня. Крім того, вважали, що колискові укріплюють нервову систему дитини та оберігають її від злих сил. Із середини ХХ століття колиска почала перетворюватися на декоративний елемент через вплив урбанізації та занепад традицій, говорить Марина Кондратенко. Зараз ліжечко дитини має більш практичний характер, а традиції його прикрашання помалу забуваються.

Магічна сила та символ безсмертя роду: традиції виготовлення дитячої колиски на Полтавщині

Джерело