19 червня відзначають Всесвітній день дитячого футболу. Кропивницький футбольний тренер Ярослав Карауш одинадцятий рік тренує дітей різного віку. Суспільне дізнавалося, як розпізнати перспективного футболіста та чим відрізняються дорослий і дитячий футбол. Про футбольний клуб Ярослав Карауш – тренер у дитячо-юнацькому футбольному клубі “Альянс”. Він закінчив Олександрійське педучилище і за освітою вчитель початкових класів. Захоплення футболом, каже, в нього від мами – ветеринарної фельдшерки: вона любила переглядати по телевізору футбольні матчі. У 2010 році Ярослав Карауш працював учителем фізкультури у кропивницькій школі “Мрія” і саме тоді вирішив створити клуб. Засновниками стали ще двоє людей, серед них – брат Ярослава Андрій Карауш. Вихованців у середньому ходить більше сотні, каже Ярослав Карауш. Є школярі й дошкільнята. Занять з тренером достатньо тричі на тиждень, щоб “дитина скучала за футболом”. За словами Ярослава Карауша, так роблять у європейських футбольних академіях – наприклад, у “Барселоні”. “Поза межами клубу дитина може грати хоч і щодня, але не під керівництвом тренера, а просто у дворі, де знайде м’яч”. Про футбольний талант Не по кожній дитині можна відразу зрозуміти, що вона має футбольний талант, говорить Ярослав Карауш. Через це, каже, у дитячому футболі важливий індивідуальний підхід. З того, що може відразу видати перспективного футболіста, – координація і швидкість рухів. “Така дитина як гумова. Вона впала і відразу ж встала”. Тренер вважає: дітей не потрібно ламати. Їм треба надати лише умови для тренувань і викласти загальні принципи. “Кожен тренер має свою методику, і ніхто не знає, яка правильна. Раніше діти взагалі у дворах грали”. Сам Ярослав Карауш взяв за основу поради угорського тренера і теоретика футболу Арпада Чанаді, трохи змінивши їх і додавши дещо своє. “Треба не покладатися на інтуїцію тренера, а добросовісно робити свою справу. Все одно буде і позитивне, і негативне. Не буває перемог без поразок”. Грають усі Ярослав Карауш називає себе фанатом дитячого футболу. Каже: він чесний і дає справжні емоції. Дорослий футбол – видовищний за майстерністю, дитячий – за емоціями. Тренер вважає: грати повинні всі вихованці. “Деякі тренери на турнір приводять до 20 дітей, а грають з них лише п’ятеро. Решта просто виходять отримувати медалі. У мене приходять 8-10 чоловік, і всі вони грають однаково”. Сам Ярослав Карауш грати в футбол любить, але після хвороби на поле виходить рідко. “Я дітям показую елементи, а потім вони самі грають. Головне – правильно дати завдання. Треба, щоб діти більше чули не тренера, а себе. Я даю можливість їм себе проявити і спокійно дивлюся, як у них це виходить. Діти інколи самі щось пропонують ”. Головна установка, яку наставник намагається дати дітям, – це вірити в себе і боротися до останньої секунди. “Є багато прикладів, коли моя команда програє в один, два, три м’ячі, але ми потім навіть за сім секунд зрівнюємо рахунок і виграємо по пенальті”. Про український футбол Щоб футбол був видовищним, каже Ярослав Карауш, гравці не повинні боятися ризикувати і брати на себе відповідальність. Говорить, яскравих голів і комбінацій бракує через страх помилки, і це значною мірою закладається в футболістів ще в дитинстві. “У нас тренери забороняють дітям обігрувати суперників. Діти бояться втратити м’яч, бо батько вдома дасть на горіхи, що через тебе пропустили гол. І діти не обігрують, а відразу віддають пас. Саме через це за кордоном дітям до 12 років не оголошують результат після матчу і не ведуть турнірні таблиці. Тоді діти не бояться брати на себе гру”. Ярослав Карауш каже: наставник Андрій Шевченко при допомозі помічників з Європи намагається просувати саме такий футбол. “Можливо, ще немає такого результату, але вже видно малюнок гри. Ви подивіться на гру з Нідерландами (13 червня збірна України з футболу грала проти Нідерландів у першому турі Чемпіонату Європи – ред.).Це були божевільні швидкості. Це є і приклад гри високого рівня. Там Україна програла 3:2, але це не головне. Там був красень-гол Андрія Ярмоленка. Можна простояти 79 хвилин і за одну хвилину стати героєм матчу”. Ярослав Карауш каже: вболіває не за конкретний клуб, а за збірну України. “Мені подобаються удари Руслана Маліновського і вміння тримати м’яч Марлоса (обидва футболісти – атакувальні півзахисники збірної України – ред.)”. Також Ярослав Карауш відзначає паси ветерана “Зірки” Олександра Мизенка, гру дніпропетровського “Дніпра” у 80-х роках з його лідерами Геннадієм Литовченком і Олегом Протасовим і дует Андрія Шевченка і Сергія Реброва в київському “Динамо” 90-х. Турніри в Кропивницькому Футбольний клуб “Альянс” проводить різні турніри з футболу і футзалу. Це “Різдвяний ярмарок футзалу”, “Пенальті – ще не вирок!”, “Усе в твоїх ногах”, “Кубок мрії”. Ярослав Карауш каже: починали з десятка команд. За 10 років існування клубу кількість учасників з усієї України перевищила тисячу. За словами тренера, усі отримують медалі й кубки. Також вихованці клубу грають за різні академії в дитячо-юнацькій футбольній лізі. У червні вихованці “Альянсу” Нікіта Лісіца й Артем Олексенко стали срібними призерами чемпіонату ліги в складі “Зірки” U-14 (серед 14-річних футболістів). У травні Ярослав Бурлаченко разом клубом “Олександрія-Аметист” вийшов до елітного дивізіону дитячо-юнацької ліги і тепер гратиме з однолітками з “Динамо” й “Шахтаря”. Максим Скороход грає за львівські “Карпати”. “Але й це не головне – називати прізвища саме цих дітей. Є інші вихованці, які, можливо, стануть відомими лікарями і директорами фабрик. Головне, що вони приходять і отримують задоволення, граючи в футбол. Буває, батьки говорять: ми грали з командами топ-рівня. У півфіналі була “Оболонь” з Києва, у фіналі – Одеський “Чорноморець”. Потім я питаю у дітей, яким по вісім років: “Діти, з ким ви грали?”. Вони відповідають: “У півфіналі грали з “зеленими”, а в фіналі з “синіми”. Потрібно знати психологію дитини”.