20 січня на екранах кінотеатрів виходить фільм молодої режисерки Катерини Горностай "Стоп-Земля", який ще до вітчизняного прокату встиг наробити галасу на міжнародних і українських кінофестивалях. У Берліні стрічка отримала "Кришталевого ведмедя" на Берлінале, на ОМКФ в Одесі – Гран-прі та "Золотого Дюка", а українські кінокритики присудили їй п'ять нагород " Кіноколо": за найкращий дебют, сценарій, жіночу роль, режисуру і повнометражний фільм.

Катерина Горностай вже відома як режисерка документальних фільмів – у 2013 році її стрічка "Між нами" отримала схвальні відгуки на кінофестивалі "Молодість". Потім, за часів Революції Гідності, вийшли ще два фільми – "Євромайдан. Чорновий монтаж" і "Скрізь Майдан". Тому не дивно, що її повнометражний ігровий дебют, який розповідає історію дорослішання на прикладі підлітків однієї з київських шкіл, прикрашає молодіжну драму елементами документалістики.

І це одразу є як головною прикрасою, так і причиною, з якої деякі глядачі можуть не відчути фільм таким, як його задумала режисерка. Спробуємо розібратися разом.

16-річна Маша вчиться у звичайній київській школі в 11-А класі. Не почуватися дивно та відсторонено в колективі їй допомагають близькі друзі Яна та Сєня, по-своєму переживаючи напружену шкільну буденність. Окрім майбутніх екзаменів, вийти із зони комфорту Машу змушує закоханість в однокласника Сашу. Вона розуміє: якщо не наважишся спитати – ніколи не знатимеш, чи це навзаєм.

"Це не просто історія першої закоханості, а історія першої точки у житті, коли починаєш про себе більше розуміти через травматичний досвід. Там немає як такої травми, але є внутрішня травма через неприйняття іншої людини, і це дуже потрібний досвід для того, щоби вискочити з ілюзії. Після цього розумієш, що ти всесильний, але не все від тебе залежить. Дуальність дає величезний поштовх на те, щоби рухатися далі і взагалі робити по життю все що завгодно", — сказала в інтерв'ю UA: Культура Горностай під час Одеського кінофестивалю.

Останніми роками в Україні з'явилися гідні представники жанру підліткової драми. "Плем'я" Мирослава Слабошпицького – сильна авторська історія, але навряд чи ідеально підходить для молодих глядачів. З недавніх проєктів можна виділити серіали: "#Школа", трилер-антологію "Перші ластівки", а також вебсеріал Антоніо Лукіча "Секс, Інста та ЗНО". Проте "Стоп-Земля" відрізняється від них на глибокому, концептуальному рівні. І це може стати перешкодою для її розуміння.

"Стоп-Земля" не є художнім фільмом у традиційному сенсі. Зазвичай у фільмах наявні конфлікти, які змушують героя відправлятися у метафоричну "подорож", долати перешкоди на своєму шляху, ставати сильнішими та змінюватись, щоб досягти мети.

Конфлікти в "Стоп-Землі" вичерпуються інфантильними питаннями, типовими для підліткового віку та знайомими більшості дорослих глядачів. Перепони між героями та їхніми цілями (в кого вони є, бо невизначеність – одна з ключових тем історії) переважно існують в головах і серцях, а не втілюються через токсичне середовище, яким ми звикли згадувати школу. Школа тут описується дещо утопічно, що неодноразово обговорювалось журналістами безпосередньо з режисеркою.

Хулігани тут не такі вже й злі, однокласники доволі привітні. Вчителі поводять себе як нормальні люди, батьки намагаються ставитись до своїх дітей з розумінням (навіть якщо їм це не завжди вдається), а школярі достатньо заможні, щоб їхні проблеми зводилися до особистих фрустрацій. Хоча, за словами режисерки, спочатку школа в сценарії була більш наближена до реалій, але потім вона вирішила зробити навпаки – створити світ, в якому школа стане місцем, де все добре.

Тобто ті речі, які асоціюються в нас із підлітковими конфліктами в нашій пам’яті, не є предметом розмови у фільмі "Стоп-Земля". Проте така відірванність від реальності дозволяє перемістити персонажів у космічний вакуум, де важливо не куди ти прямуєш, а де перебуваєш зараз.

В інтерв’ю UA: Культура режисерка згадувала, що їй цікаво працювати з людьми без акторського досвіду. І пояснила – частково через те, що в неї ще слабкий драматургічний складник, загалом її акторам нічого грати. Переважно глядач сучасного кіно звик відштовхуватись у драматургії сюжетів від конфліктів, які допомагають створити необхідний темп історії, де герої розкривають характер через те, як вони дають собі ради з проблемами, як досягають мети.

Тому сценарний експеримент "Стоп-Землі" можна однаково вважати як вдалим, так і недопрацьованим. Втім, у ньому реалізований творчий задум режисерки: показати героїв зі звичайним життям, без пригод на рівні серіалу "Ейфорія".

"Кіно – це конфлікт. Дійсно, конфлікт лежить там, де є sex, drugs & rock'n'roll, і де це дуже легко зобразити. Але мені було цікаво створити драматургію, де конфлікт не такий явний", – казала в одному з інтерв’ю Катерина Горностай.

За її словами, коли команда готувалася знімати кіно, якраз виходила "Ейфорія". Проте після кастингу стало зрозуміло – велика частина підлітків не має такого досвіду в 16 років: "Вони проживають звичайне життя, але теж заслуговують мати свій фільм. Навіть якщо у них немає суперсерйозних драм – вони мають одну велику драму, яка називається: "Мені потрібно дорослішати і робити найважливіші вибори у своєму житті".

Декому буде нелегко співпереживати героям, які нікуди не поспішають і не знають, чого хочуть. Інші зможуть насолодитися процесом "споглядання" – тим більше, що фільм дає для цього все необхідне: класну операторську роботу, приємну акторську гру, десь на фоні грає знайома музика.

Все віддалено нагадує нашу реальність, поки оповідання не робить паузу на зображенні якихось артефактів: грі у "пляшку" або "Стоп-Землю", поході в космічний музей, довгому та тривожному очікуванні на відповідь на повідомлення в Instagram. Проте відсутність конфліктів не робить фільм прісним, як і відсутність божевільних пригод у житті підлітків не робить їх нецікавими або неважливими.

Частково це обумовлено художньо-документальним стилем: режисерка не створює конфліктів, але уважно спостерігає за своїми героями. Показує середовище, в якому персонажі переживають складні емоції. У реальності світ змінюється дуже швидко, викликаючи залежність до постійних трансформацій – разом з цим приходить постійний стрес, тривожні думки, що ти не впораєшся з цими змінами. У цьому легко загубитись і забути, що найголовніше відбувається "тут і зараз".

"Стоп-Земля" може сподобатись і бути цікавою підлітковій аудиторії (дуже сподіваюсь, що так і буде). Також це зможуть оцінити й 30+-річні глядачі, які ще пам’ятають власні емоції з молодості, в кого ці травми недопрацьовані та іноді дають про себе знати. Але вирішення проблем, конкретних порад або прикладів, на яких б ви могли навчитися і стати кращими – немає. Якщо у вас є проблеми, то зверніться по допомогу, "Стоп-Земля" не є сеансом психотерапії. Радше – другом, з яким комфортно помовчати, з яким можна поділитися наболілим.

Що ми маємо в підсумку? Відсутність конфлікту в дещо "утопічній" реальності, наповненій підлітковими проблемами. Документальне спостереження в художньому фільмі без можливості втручання у події – можливо, це і є одна з ознак "української нової хвилі", яка з’явилась після Революції 2014 року.

Можливо, це характерно і для складної української реальності, в якій дедалі частіше події сприймаються як щось нереальне. Можливо, що й ми, як герої "Стоп-Землі", дрейфуємо космічним простором в очікуванні, поки хтось або щось нам допоможе – поки ті, хто має таку силу, продовжують спостерігати за нашими пригодами з екранів телевізора.

"Стоп-Земля", як і Україна – екзотичний фрукт, який сам ще до кінця не вирішив, ким він є або ким має бути. І ми, як підлітки, створюємо утопічний світ, бульбашку, повз яку проходить тільки сонячне світло, яке не зігріває, але дає зрозуміти, що десь там існує день, що майбутнє ще не втрачене.

Читайте також У чому успіх фільму про підлітків "Стоп-Земля". Інтерв'ю з режисеркою Катериною Горностай Інтерв'ю з режисеркою фільму "Цей дощ ніколи не скінчиться" Аліною Горловою: "В Іраку могли знімати більше, ніж в Україні" 100 найкращих фільмів в історії українського кіно – рейтинг Довженко-Центру

Джерело