У Кам’янецькій громаді Чернівецької області попрощалися з 19-річним оборонцем “Азовсталі” Олексієм Карлійчуком. Він загинув від кулі снайпера у травні минулого року в Маріуполі. Майже рік батьки та друзі думали, що хлопець у полоні й сподівалися на обмін. У березні мати впізнала тіло сина за татуюванням у київському морзі. Також зробили тест-ДНК – так підтвердили, що загинув саме Олексій. Суспільне розповідає, як військового згадують друзі та односельці.
Два роки тому Олексій Карлійчук підписав контракт з ЗСУ й розпочав військову службу у Закарпатській області. Згодом його направили до Маріуполя. Хлопець мав повернутися зі служби торік у березні, якби не почалося повномасштабне вторгнення.
"Дівчатка виставили в ютубі відео з Олексієм і нам подзвонили чотири хлопці, які з ним були. Розповіли, що коли скидали бомби, то вони попросили військових, які були в бліндажі, забрати поранених – відгукнувся він один, решта залишилися на місці. За пів години снайпер його вбив", – розповідає класна керівниця Олексія Марія Кукурудзяк.
Вчителька Олексія пригадує його доброю дитиною з талантом до малювання. Каже, мати збирала цілий альбом з його роботами й хотіла дати сину з собою. На останній сторінці альбому був тату-салон, який хлопець хотів в майбутньому відкрити. За татуюваннями хлопця й впізнали.
"Мати настільки була переконана, що він живий, – не можу передати. До останнього вірила, поки вже не показали, що це таки він. Впізнали по тату на животі. Їздила для цього в Київ, там робили ДНК й отримали результати. Ще один тест робили в Чернівцях, на жаль, він підтвердив, що це Олексій".
Торік у жовтні Суспільне спілкувалося з батьками Олексія, вони шукали інформацію про сина. Мати хлопця Олеся розповідала, що востаннє спілкувалися з сином 3 травня. А напередодні Олексій вітав тата з днем народження.
"16-17 травня вони почали виходити з Азовсталі. Нам подзвонив командир з Чопа, що вони вийшли й чекають на обмін", – розповідав батько Олексія Володимир Карлійчук.
Опісля батьки та друзі Олексія зверталися на гарячі лінії та запитували, чи є Олексій у списках полонений. Там відповідали, що є. Шукати військового допомагав друг Олексія Микола Щербань. Хлопці дружили з першого класу.
"Завжди разом ходили, байдуже, чи в школу, чи на танці. Навіть зараз, коли проплакали багато, мені все одно не віриться...Обставини склалися так, що на той момент там був саме він, і він робив те, що потрібно", – розповідає Щербань.
Микол пригадує, як хлопець обіцяв по поверненню зі служби набити йому татуювання. Каже, переписувався з Олексієм до останнього дня.
"Він зі мною просто попрощався, хоча всі вірили, що повернеться. Сказав: "Якщо тут ми виживемо, то ми з тобою, брат, ще заживемо. Як ні, то вибачай".Читайте також
Керував ротою добровольців та завжди був з побратимами. Спогади про командира з Вижниці, який загинув на сході України
"Найважче, коли гинуть діти". Як пережити втрату близької людини на війні — інтерв'ю з психологинею
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
Станьте частиною Суспільне Чернівці: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: [email protected].
Джерело
