Ця книжка про дорослішання і про виклики, які виникають на цьому шляху. Про те, що часом ці речі не схожі на яскраві сюжети телевізійних фільмів та сіткомів і часто не є такими смішними та веселими. Процес дорослішання вимагає прийняття — своїх думок, інтересів, тіла, здоров'я та багато чаого іншого. У анотації книжки йдеться: "Хоч Ірина Славінська й каже, що не обіцяє готових відповідей на всі запитання, ця книжка містить роздуми, поради та інсайти".

Суспільне Культура публікує фрагмент книги "Майже доросла: книжка про дівчат і для дівчат" журналістки Ірини Славінської, що вийшла у видавництві Vivat.

Читати також: Світ прагне справедливості. Журналістка та письменниця Ірина Славінська про рівність, права жінок та 8 березня Уривок з розділу 1 "Уже доросла?"

Коли я взялася писати цю книжку, то традиційно опублікувала пост із запитанням до френдів: мені було цікаво, що вони хотіли б розповісти собі вісімнадцятирічним, якби могли повернутися в минуле. І одна знайома художниця написала мені приватно й поділилася особистою порадою-настановою. Скажу чесно, мене ця порада вразила. Ось вона:

Поводься із собою так, як хотіла б, щоб поводилися з тобою. Стався до себе так, як хочеш, щоб до тебе ставилися інші люди.

Це так просто звучить, але стало для мене справжнім інсайтом, раптовим відкриттям. Адже моє життя достоту наповнене постійним процесом самооцінювання та вічним спогляданням себе ніби збоку. Адже жінок часто саме так виховують у школі, удома чи у творах масової культури. У моїй голові досі час від часу лейтмотивом звучить запитання про те, чи я така ж чудова, як і __________________ (тут можна вписати ім’я будь-якої відомої особистості чи просто доньки маминої подруги). Скажу відверто, що це частина того спадку, з яким я хотіла б попрощатися якомога швидше. Чому? Тому що мені не дуже подобається постійно себе за щось критикувати. Це не про самокритичність і не про тверезий погляд на себе. Це про доволі виснажливий процес сумнівів і самоприниження. "Ой, подивилася на себе: у цій сукні на фото я просто опудало. Ой, а це інтерв’ю вийшло б набагато цікавішим, якби я не затупила й поставила отаке запитання. Ой, а тут стирчить волосся, треба було перевірити й поглянути в дзеркало перед зйомкою. Ой, послухала запис: що це з моїм голосом, я ж пищу! Ой, подала анкету на участь у семінарі, але мене ніхто не запросить, бо хто я така. Ой, я була занадто сувора, коли обговорювала з колегою її провтик, мала б говорити м’якіше. Ой, ну що це за помада така страшна!"

Наше життя сповнене критики. Не тільки чужі люди готові в будь-який момент включитися й розповісти, що саме з тобою не так. Ти сама часто ставишся до себе саме таким чином.… Неначе чужа, незнайома людина, котра не дбає про делікатність, але критикує, критикує, критикує.… "Не так тії вороги, як добрії люди…". На жаль, нас так виховали — це частина стереотипної "жіночої соціалізації", згідно з якою "ти ж дівчинка", тому ніби маєш постійно перейматися враженням, яке справляєш на інших людей. Через це нам буває складно себе хвалити та щиро собою захоплюватися — святкувати моменти перемог і успіху.

Нас привчили бути безжальними до себе.

Вади в собі шукати дуже легко. Хочеш переконатися? Запросто! Нижче напиши всі штуки, які не любиш у собі!

Чи все помістилося? Мій список неулюблених рис точно був ду-у-уже довгий:

"Сором’язлива, надто чемна, обличчя кругле, де мій благородний овал, ноги могли б бути довшими й стрункішими, щиколотки затовсті, англійська вимова не ідеальна, французьку також бажано підкачати, бо мало практики, плаваю я не дуже, так і не навчилася кататися на лижах, мамі можна було б телефонувати частіше, та і з сестрою треба частіше бачитися".

Я взялася писати цей список недоліків, потім змусила себе зупинитися, бо це ж книжка й тренувальна вправа, а не візит до психолога. Відтак перечитала перелік, оцінила його потенціал до нескінченного розширення і попросила видавця залишити трохи більше місця для твого списку…. Правда ж, я вгадала?

А далі пропоную ускладнити собі завдання з пошуком недоліків. Свої вади шукати легко, бо ми самі до себе буваємо безжальними. Тому поміняймо правила! У порожніх рядках нижче запиши те, що ти любиш і цінуєш у собі. Увага, важлива умова гри: улюблених рис має бути стільки ж, скільки й неулюблених із попереднього списку, або й більше! Це допоможе врівноважити критику та створити справді реалістичний погляд на свої сильні сторони.

У моєму особистому переліку сильних сторін — наполегливість, амбітність, уміння делегувати роботу й керувати роботою команд, непоганий смак до мистецтва, любов до стильних прикрас, суперсила розбивати великий проєкт на декілька малих і швидших задач; також я шикарно готую, багато читаю, добре кермую автівкою, у мене приємний голос, а ще я вмію добре спланувати відпустку та будь-яку подорож. Скажу одразу, що цей перелік з одинадцяти пунктів я вигадувала вдвічі довше за попередній, з одинадцяти недоліків. З недоліками я змусила себе зупинитися, щоб не перетворювати всю книжку на реєстр нарікань на себе, а от переваги довелося згадувати та формулювати досить довго.

А тепер уяви, що в тебе є друг чи подруга, котрі постійно вголос тебе критикують — наодинці й на людях. Мені здається, що це сердило б і дратувало: нікому не хочеться дружити з критиканом, що не знає слів підтримки, натомість сміливо ганить і ганьбить тебе на очах в оточення. Навряд чи ти була б готова все життя прожити пліч-о-пліч із такою людиною. Тож, якщо ти чекала на знак, то ось він: не будь своїм постійним критиканом.

Час навчитися любити себе, жалувати себе, виявляти до себе прихильність і ласку, піклуватися про себе. Це схоже на рекомендації перед польотом у літаку: спочатку кисневу маску треба надіти на себе, а потім — на людину, якою опікуєшся. Насамперед треба подбати про себе.

У тебе немає іншої себе. Ти в себе одна. Більше таких не буде й ніколи не було. Саме тому варто перевірити, чи ти правильно розподіляєш ресурси й чи на користь їх спрямовуєш. Ти — своя головна цінність, своя головна інвестиція, свій єдиний скарб.

Стань своєю найвідданішою подругою та щиро візьмися сама собі допомагати. Не знаєш, із чого почати? Я розкажу в наступному розділі, із чого сама почала свого часу, коли вчилася бути власною найкращою подругою.

Читати також: Форма для невідворотного. Колонка поета та перекладача Остапа Сливинського Поезія емоційного факту. Інтерв'ю з поеткою та волонтеркою Галиною Крук "Дріжджі те, дріжджі се…". Фрагмент із книжки "Планета грибів" Олексія Коваленка "Київський ренесанс". Віра Агеєва про мистецьку мапу Києва 1920-х років та "марсіан" Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!

Джерело