На Миколаївщині чоловік майже два роки чекає свого сина, військовослужбовця 36-ї бригади морської піхоти, з російського полону. Від початку повномасштабного вторгнення воїн боронив Україну поблизу Маріуполя.

Про полоненого сина кореспондентам Суспільного розповів його батько Олександр.

Тату, на нас їдуть танки. На Миколаївщині батько чекає з російського полону сина: захисника Маріуполя

У перші дні великої війни всі думки були тільки про сина, якому разом з побратимами довелося стримувати російську армію на Донеччині, каже чоловік.

"У них в перші дві доби згоріло все, що було. Залишилось тільки те, що могли нести в руках. І вони з боями почали відступати до Маріуполя, тому що стримати такий натиск було просто неможливо. І вони залишились на заводі Ілліча", — говорить Олександр.

Сина також звати Олександр. Батько каже, ввечері 26-го лютого 2022 року фактично прощався з ним.

"Десь о пів на шосту вечора він мені пише: "Тату, на нас їдуть танки". А я розумію, що в них нічого немає. Молився за нього. Тому що це не передати, що це за відчуття. Проходить півтори години, отримую повідомлення: "4.5.0. Відбились", — згадує батько.

В один з моментів зв’язок з морпіхом зник на тиждень. У ті дні, коли російські військові заходили на Миколаївщину, Олександр теж хотів піти на фронт.

"Прийшов до військкомату 25-го лютого. Набирали наші підрозділи. Не взяли. 26-го аналогічно пішов. Також не взяли. А коли вже зв'язався з сином, він сказав: "Будь на швидкій, там з тебе буде більше користі", — розповідає батько полоненого захисника України.

Зі слів Олександра, син завжди заспокоював його у критичні моменти.

"Син писав: "Прийшло підкріплення. Дасть Бог — відіб'ємось, все буде Україна". Боєкомплекти і зброя, що у них були — винятково те, що діставали в бою. Продуктів не було. Воду зливали з опалення", — ділиться спогадами чоловік.

"Ми потрапили в полон".

Про те, що син потрапив у полон, Олександр дізнався ще до офіційних повідомлень — 12 квітня морпіх написав дружині повідомлення: "Ми потрапили в полон". Через Міжнародний Комітет Червоного Хреста батько отримав від військового два листи.

"Один був датований травнем. Було написано чи на стіні, чи на коліні: "З нами все нормально, ми живі, нас годують". Перше повідомлення, яке мені прийшло про те, де знаходиться мій син — було від Жеки з паралельного класу (військовий, який навчався разом з Олександром — ред.). Виявилось так, що вони потрапили разом в Таганрог, в один табір", — додає Олександр.

Відтоді жодних звісток про сина батько не отримував. Нині про морпіха Олександру нагадують лише фотографії та медаль зі спортивних змагань.

Чоловік не втрачає надії на повернення українського захисника.

Слідкуйте за головними новинами Миколаєва та області у Telegram, Viber, YouTube, Facebook та Instagram.

Джерело